Творчий 2-А клас

  Засидівся якось Сашко за комп’ютером і тільки зібрався його вимикати, як його металевий друг раптово…ожив. Так, він справді ожив. На сріблястому екрані з’явились квадратові, проте такі добрі очі, носик, немов колючка, і добрий маленький ротик під монітором.

Хлопчик надзвичайно перелякався, бо ще ніколи не бачив нічого схожого. Раптом очі комп’ютера блиснули. Ніби іскорки пролетіли. А з сріблястого ротика вилетіла привітна фраза: «Привіт! Мене звати Комп’ютер. Давай дружити». Сашко прилип до стільця, проте ця дивна істота здалась маленькому хлопчику  живою, щирою і дружелюбною.

Обличчя нового знайомого нагадувало йому робота з дитячих коміксів та мультфільмів, проте було таким рідним і люб’язним, що Сашко і сам не помітив, коли Комп’ютер став його найближчим другом.

Комп’ютер виходив на зв’язок щовечора і, так би мовити, жив на екрані. Сашко міг розповісти йому про всі свої проблеми та негаразди, ділився маленькими радощами та прикрощами. Така незвична дружба спонукала Сашка в майбутньому стати програмістом.

А мораль у цій казочці така: «Дружба не має меж, а дружба з комп’ютером не завжди негативна. Бо саме нові технології роблять наше життя зручнішим та цікавішим. Просто ніколи не можна забувати про реальність і зловживати досягненнями суспільства».

Скалат Андрій, 2-а клас

Жив-був комп*ютер. Називався він Гвинтик. Він дуже любив сміятись і жартувати. Його господарем був хлопчик, який називався Тарас. Але за Гвинтиком він не дуже доглядав. Їв коло нього, пив, не витирав з нього пилюку, не чистив. Гвинтик завжди ображався на Тарасика, зависав через те, що за ним не доглядають. Одного разу Гвинтик поламався. Відвезли його в ремонт. Хлопчик чекав цілу годину, поки його відремонтують. Його полагодили, але сказали Тарасикові: «Якщо він не буде доглядати за Гвинтиком, то він зламається назавжди». Після цього Тарасик зрозумів, що треба доглядати за ним і Гвинтику було завжди дуже приємно і затишно. 

Угрин Юрій, 2-а клас

Жив-був комп’ютер і Дмитрик. Спочатку він шанобливо ставився до комп’ютера. Але через деякий час, граючи захоплюючу гру, він не хотів зупинитися  і поїсти на кухні. На декілька секунд, Дмитрик поставив на паузу гру. Пішов до кухні, взяв шматок хлібу, салат та сік. Прийшовши до комп’ютера, він зручно вмостився на кріслі і, граючи, також їв. Ті крихточки хліба, кусочки салату потрапили  у клавіатуру. А ще гірше те, що деякі краплинки соку також потрапили туди. І коли у нього щось не працювало, Дмитрик самостійно пробував полагодити його, так і прийшов кінець комп’ютера.

Батьки покликали майстра. Він усе гарненько полагодив та прочистив. Також майстер сказав, що для поводження  з комп’ютером є певні правила. Зрозумівши, що саме через його погане ставлення до комп’ютера сталося це прикре становище.

Дмитрик став дотримуватись правил поводження з комп’ютером.

Шмиглик Оля, 2-а клас