Привіт, світе. Я - Україна!
Мої діти – українці. Сильні та сміливі. Талановиті, розумні, дотепні. Креативні, доброзичливі. Щирі та вільні духом люди. Я пишаюся ними, як і кожна мати пишається своїми дітьми.
Усі ці роки я виховувала в них любов до свободи. Жагу бути вільними.
Наразі випала війна. Ті, хто звик жити в темряві, вирішили знищити мене та нашу свободу.
Сьогодні ми боремося, але не боїмося. Ми вистоїмо, я знаю це. Мої рани загояться, і діти мої заживуть.
Мене звати Україна. Я справді відчуваю твою підтримку, світе, і дуже дякую тобі за це.
Діти вже ставлять питання щодо відбудови нових сучасних міст. Поки на них важко відповісти, адже бойові дії та руйнування досі тривають.
Однак іноземні держави вже пропонують свою допомогу, уряд шукає найкращих спеціалістів, а активісти, люди із сфери архітектури, урбаністики та будівництва об’єднуються для обговорень майбутньої відбудови. 
Спираючись на повоєнний досвід Другої світової війни, можна почати обдумувати подальші дії та запозичити деякі практики. 
Немає коментарів:
Дописати коментар