24 листопада в нашій державі відзначався День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Народ України схиляє голову перед трагічною сторінкою свого життя. Прах семи з половиною мільйонів стукає в наші серця. Їх ніхто не судив, отже, ніхто не реабілітує. Ніхто, крім нас з вами, їхніх співвітчизників і довговічних боржників.
Напередодні цієї дати учні 5-А гімназійного класу спільно з класним
керівником Грушко Наталією Анатоліївною та Топольницькою Олександрою Іванівною - завідувачем бібліотекою,
заступником директора ЦБС по роботі з дітьми провели урок-реквієм по
вшановуванню пам’яті жертв голодомору для гімназистів 3-7 класів.
Захід присвячувався пам'яті тієї частини українського народу, яка загинула
мученицькою смертю від голодомору, заподіяного 1932-1933 роками.
Кожна людина, як і все свідоме людство, живе в трьох вимірах: учора,
сьогодні і завтра. Вчора – це наша історія, а кожен урок історії – це урок
знань про минуле, сучасне нашого народу, можливість зазирнути краєчком ока у
майбутнє. Минуле було різним: радісним і сумним, а було ще й трагічним. На
цьому уроці ми торкнулися саме трагічних сторінок життя нашої України. Многостраждальна
історія нашого народу. Ми не повинні забувати її чорних сторінок. На цей урок
ми прийшли зі свічками, як до храму. Наша гімназія стала в цей дань храмом
духовності, храмом Скорботи і Пам'яті. Пам'яті мільйонів українських селян, які
загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом
у 1932-1933 роках. Пам'яті українських сіл і хуторів, які щезли з лику землі
після найбільшої трагедії XX століття.
Пекельні цифри і слова у серце б’ють, неначе молот,
Немов прокляття ожива, роки ті чорні, голод … голод…
У літі сталінській страшній тінь смерті шастала по стінах.
…мільйонів. Боже мій! Недолічилась Україна.
В історії ж пером швидким писались гімни і хорали,
А ці пекучі сторінки з історії повикидали.
В руках, що виростили хліб, не залишили і зернини.
Ні, рід наш в горі не осліп, ти все згадаєш Україно!
Згадай усе ти, щоб воздать близьким і дальнім людоморам.
Хоч радість легше пам’ятать, та треба пам’ятать і горе.
24 листопада Наталія Анатоліївна, перебуваючи у Києві, запалила свічку пам’яті
по жертвам голодомору біля Меморіалу.
Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.
Заплачте разом, а не наодинці.
Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,
Що мали зватись гордо — українці.
Заплачте! Затужіть! Заголосіть!
Померлі люди стогнуть з тої днини,
Й благають: українці, донесіть
Стражденний біль голодної країни.
Згадайте нас — бо ми ж колись жили.
Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!
Ми в цій землі житами проросли,
Щоб голоду не знали люди вічно.
Немає коментарів:
Дописати коментар