Екскурсія до театру

Чернівецький театр – це мрія з оксамиту і золота, спроектована віденськими архітекторами Гельмером і Фельнером, пам’ятка обізнаним із культурою чернівчанам. Це надзвичайно красива монументальна споруда епохи Ренесансу, яка нині є центром Театральної площі. Фасад будівлі вирішений в стилі віденського бароко з широким використанням у деталях елементів модерну.

Трупа Чернівецького музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської – колектив зрілий, творчий. Скарбницю української сцени поповнюють своїми роботами народні та заслужені артисти України.

Нинішня репертуарна афіша театру – українська та зарубіжна класика, вистави сучасних авторів, різні за жанрами, стилістичними особливостями, манерою акторського виконання. Не оминає увагою театр і маленьких глядачів.

6 грудня я відвідав Чернівецький академічний обласний український музично-драматичний театр ім. Ольги Кобилянської, де я переглянув комедію на дві дії «Шельменко-денщик».

Режисер-постановник – заслужений діяч мистецтв України Віталій Денисенко. У ролі Шельменка – відомий за багатьма виставами актор Микола Гоменюк. У виставі також можна побачити заслужених артистів України: Богдана Братка, Ларису Попенко, Катерину Чумакову, а також молодих артистів театру: Анну Моргунову, Олексія Надкерничного, Дениса Поліщука та інших.

Тут я спостерігав за хитромудрими інтригами, що їх плете бувалий Шельменко, прагнучи з`єднати закохану пару. А поруч наївно-комічні батьки – патріархальні поміщики Шпаки і, ясна річ, жених, що безнадійно залицяється.

Усе це, помножене на акторський кураж та багатобарвність театральних засобів, породжує веселе, дотепне дійство, проте, не без моралі.

Драматургічна творчість Григорія Квітки-Основ'яненка є цікавим і помітним явищем в українській літературі. Його п'єса "Шельменко-денщик" досі викликає інтерес та привертає увагу читачів, театральних діячів, кінематографістів.

Привабливість п'єси полягає насамперед у яскравості гумористичного зображення життєвих явищ та людських типів. Цей твір визначається літературознавцями як соціально-побутовий. Гостре бачення письменником соціальних процесів і глибоке знання та майстерне відтворення народного побуту справді дозволяють характеризувати п'єсу таким чином. Спільними для них є поширені в літературі того часу образи крутія та хитрюги-москаля, які однаково спритно морочать голови як своїм землякам-гречкосіям, так і зросійщеним, "новомодним" паненятам, що бавляться у світських людей. Це надає творам легкого водевільного забарвлення, виповнює веселими сценами, побудованими на простеньких інтригах. Сюжети нескладні й традиційні, збудовані на любовній колізії, яка розвивається в декораціях українського села з його тинами, призьбами, садочками, гарбузами(призначеними, крім кулінарного вжитку, для з'ясування стосунків між женихами та їх обраницями). Але, мабуть, найбільшої принади п'єсам надають словесні баталії персонажів, а також промовисті репліки "в сторону", які веселять нас, втаємничують у справжні думки та якнайкраще розкривають характери героїв.

У п'єсі "Шельменко-денщик" дуже простенький сюжет: Прісеньку не хочуть видати заміж за любого, та незаможного капітана Скворцова, бо є у Шпаків на прикметі багатший Лопуцьковський. Закохані врешті досягають свого, не без підтримки спритного капітанового денщика Шельменка, який у мистецтві брехати перевершує всіх персонажів твору, разом узятих. Передфінальний прийом простий і теж типово водевільний: старий Шпак не бачить очевидних речей і благословляє на шлюб замасковану під молодого офіцера власну дочку, вважаючи її, з вини Шельменка, донькою свого заклятого ворога Тпрунькевича. Всі дійові особи п'єси мають "говорящие фамилии", всі дуже вміло типізовані — настільки, що нагадують рухливих ляльок із персональними амплуа і нав'язливими ідеями: Аграфена Семенівна (у своєму "малоросійському" минулому — Горпина) манірно марить Петербургом, її донька Евжені — заміжжям і світським веселим життям, Лопуцьковський — вояжем до Воронежа, пани Шпак і Опецковський — англійською та "гішпанською" політикою, в якій нічого не тямлять, але яку з легкістю невігласів "вирішують" на свій провінційний лад. Зрештою, у фіналі твору присутній ще один філологічний курйоз: Шпака примирює із зятем прізвище — Скворцов, бо ж таки одного пращура Шпака нащадки, хоч один із них — "московський шпак".

Дотепно висміюються й викриваються в комедії обмеженість, самовдоволене невігластво, паразитизм, гнобительські звички, пошлість існування панства.

Легкість інтриг, музикальність дійства, дотепність ситуацій та реплік, майстерність характеротворення і типізації, блискучість діалогів і влучність авторської іронії та сатири — усе це дозволяє із задоволенням сприймати комедію.

Олексів Арсен